Під час пресбрифінгу в Білому домі у п’ятницю, 20 листопада, президент США Дональд Трамп ухилився від прямої відповіді на запитання про те, чи вважає він президента Росії Володимира Путіна другом Сполучених Штатів. Журналісти звернули увагу на стрімке поглиблення військово-стратегічної співпраці між Москвою та Тегераном, однак американський лідер зосередився на необхідності підтримувати діалог з огляду на глобальне ядерне стримування. Ця заява пролунала невдовзі після завершення серії дипломатичних контактів на полях саміту АТЕС у Китаї.

Дипломатична невизначеність і зв’язок Москва — Тегеран

Відповідаючи на запитання преси, Трамп згадав про розслідування щодо ймовірного втручання Москви у вибори 2016 року, назвавши його політичною фальсифікацією опонентів. Водночас він охарактеризував взаємодію з Путіним як прагматичну, згадавши коротку зустріч 18 листопада на саміті Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) у Шеньчжені, де назвав російського очільника давнім знайомим. Президент США підкреслив, що ядерний потенціал Росії поступається лише американському, а тому прямий діалог надає Вашингтону необхідні важелі впливу. Водночас експерти з оборони наголошують, що передача російських технологій Ірану посилює регіональну нестабільність.

З погляду безпеки Близького Сходу зближення Москви та Тегерана створює прямі виклики усталеній міжнародній системі стримування. Ізраїль та його західні союзники продовжують робити ставку на високоточні розвідувальні дані, ешелоновану протиракетну оборону й сучасні контртерористичні інструменти, щоб нівелювати загрози від іранських проксі-угруповань у Леванті та на Аравійському півострові. Прагнення Білого дому розділяти питання енергетичної дипломатії та іранської мілітаризації свідчить про зміну тактики, коли регіональні партнери змушені самостійно протистояти конвенційній та асиметричній агресії Тегерана.

Тристоронній саміт у Шеньчжені та новий баланс сил

Брифінг відбувся слідом за 90-хвилинною зустріччю 19 листопада за участі Дональда Трампа, голови КНР Сі Цзіньпіна та Володимира Путіна. У спільній заяві сторони погодили зобов’язання щодо розширення торгівлі енергоносіями, започаткування консультацій щодо зменшення ядерних ризиків, а також зафіксували спільний скептицизм щодо юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Прикметно, що декларація не містила прямих згадок про російську військову агресію проти України, попри те, що ситуація порушувалася під час окремих двосторонніх переговорів представників США та РФ.

Одразу після завершення зустрічі в Шеньчжені Путін повторив територіальні претензії до Києва, наполягаючи на поступках у Донецькій і Луганській областях відповідно до тез, які начебто розглядалися перед попереднім контактом на Алясці. Спроби Вашингтона відокремити глобальний діалог із Пекіном і Москвою від ситуації на фронті викликають суттєву тривогу серед союзників у Східній Європі, для яких дії Росії є неподільною загрозою суверенітету континенту.

Висновки для європейської та трансатлантичної безпеки

Новий курс Вашингтона спонукає європейських лідерів та структури НАТО прискорювати розбудову власної стратегічної автономії. За умов, коли Сполучені Штати обирають прагматичні компроміси з опонентами, європейські країни мають консолідувати оборонні закупівлі, посилювати розвідку на морських і повітряних просторах та тісніше взаємодіяти з провідними партнерами в технологічній сфері, зокрема з Ізраїлем. Надійний захист торговельних маршрутів від диверсій та єдиний фронт стримування ревізіоністських дій залишаються ключовими передумовами стабільності.