У відповідь на ескалацію дестабілізації вздовж ключових морських проходів Пекін непублічно звернувся до іранського керівництва з проханням використати свій вплив для обмеження наступальних операцій хуситів у Червоному морі. Ця закулісна інтервенція відбулася після прямого звернення Саудівської Аравії, яка мобілізувала міжнародну допомогу, оскільки підтримувані Іраном сили створили загрозу для міжнародних судноплавних коридорів, критично важливих для світового енергопостачання.
Ескалація вздовж стратегічних транзитних коридорів
Стратегічна ситуація стрімко погіршилася в середині вересня 2026 року після просування хуситів до Баб-ель-Мандебської протоки, зокрема захоплення стратегічного портового міста Моха. Одночасно скоординовані удари безпілотників були спрямовані на інфраструктуру нафтопроводу Саудівської Аравії «Схід — Захід», що призвело до зупинки його роботи. Поєднання морського примусу та саботажу енергетичної інфраструктури викликало гостру реакцію ринку, піднявши ціни на нафту вище 100 доларів за барель і підкресливши надзвичайну вразливість світової торгівлі до асиметричних загроз з боку проксі-сил.
Стримування та регіональна архітектура оборони
Тактична відповідь Тегерана полягала в спробі зробити стабільність у Червоному морі умовою для ширших регіональних поступок, намагаючись захистити свою мережу проксі-сил від міжнародного тиску. Однак постійна вразливість міжнародних судноплавних шляхів підкреслює вирішальну роль високоточних контртерористичних заходів, кіберзасобів раннього попередження та інтегрованих систем протиповітряної оборони. Забезпечення безпеки критично важливих морських проходів від недержавних суб’єктів, підтримуваних державами, залишається першочерговим завданням для довгострокової економічної стійкості та нормалізації ситуації на Близькому Сході.